• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Національно -патріотичне виховання

/Files/images/6SlCVIfZ_Rs.jpg/Files/images/4eU0T5Va1e0.jpg/Files/images/H8FewqYChTM.jpg/Files/images/V2-OJXj805U.jpg/Files/images/huja2pIMsUM.jpg

Мета патріотичного виховання – це виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної культури.

Патріотичне виховання в школах спрямовується на залучення учнів до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури. Воно здійснюється на всіх етапах навчання в школі, забезпечується всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарованість, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, виховання громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України.

В основу виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.

Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість національної свідомості, патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України. Ціновим засобом відображання нації є формування в людини національної гідності й гордості за свою Батьківщину, відмова від почуття національної меншовартості, від почуття національної наповноцінності, що формувалися віками.

Сьогодні Україну, яка проголосила державну незалежність визнали більше ста країн світу, однак ми не стали незалежними. Головною причиною цього є наша економічна залежність від Росії. Але не тільки це. Загляньте у так звані українські школи промислових міст: навіть учителі, не кажучи вже про учнів, вийшовши з уроку української мови чи літератури, переходять у спілкуванні на російську. Відомо чимало сімей – вдома спілкуються українською мовою, а вийшовши на вулицю починають говорити російською.

Ця хвороба, що її так точно помітив і описав Т. Г. Шевченко називається "хохлацький синдром". Нам постійно нав’язувалися і нав’язуються думки про те, що ми не проживемо без допомоги "старшого брата". Отже, ми можемо і мусимо перебороти в собі клятий мікроб неповноцінності. Ніхто: ні німець, ні француз, ні американець – не прийде вчити нас національної гідності. Ми самі маємо осмислити нашу природу й історію, прислухатися до голосу крові й зрозуміти, що ми є часткою великого і гордого народу, що нам є чим пишатися, що ми заслуговуємо на повагу до себе.

Погляньмо правді в вічі. Якщо раніше наші діти мали хоч якісь ідеали, соціальні орієнтири, нехай навіть штучні, надумані, і могли зіставляти з ними власні вчинки, то тепер кіно, телебачення і ринково-вулична література виставляють героями гангстерів, сумнівних закордонних суперменів та повій, що негативно впливає на формування свідомості молодих громадян України.

Наші діти соромляться бути м'якими, добрими і ввічливими, сприймаючи недоречність і шанобливість щодо інших людей як ознаку недосконалості й відсталості. Натомість вони готові кинути виклик будь-кому, виявити брутальність, зухвалість і нахабство.

Нам варто пам'ятати крилатий вислів відомого польського письменника Бруно Ясенського, який говорив, що не треба боятися ворогів – у гіршому разі вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у гіршому разі вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство.

Школа це життєвий простір дитини; тут вона не просто готується до життя, а живе. Тому виховна робота планується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника життя, гармонізації та гуманізації стосунків між учнями і педагогами, школою і родиною, керуючись ідеями самоцінності дитинства, демократичного діалогу між поколіннями. Важливу роль у цьому відіграє позакласна робота. Її мета полягає у задоволенні інтересів і запитів дітей, розвитку їх творчого потенціалу, нахилів і здібностей у різних сферах діяльності та спілкування. Домінуюча роль в її організації належить класному керівнику, який є передусім організатором позакласних виховних заходів. Одночасно він є ініціатором залучення учнів до роботи гуртків, секцій у позашкільних закладах.

Мета формування патріотичних почуттів передбачає вироблення і зміцнення в свідомості кожного громадянина гордості за свою Вітчизну, її історію й традиції, готовності захищати її свободу.

Кiлькiсть переглядiв: 164

Коментарi