Якщо говорити про наслідки відбудови то слід оцінювати позитивно. Враховувати, що основний тягар ліг майже на жіночі плечі 100 чоловік вивезли до Німеччини. За визволення наших сіл в 1942-43 загинуло 186 бійців, і 165 не повернулося додому з фронтів. Відповідно скоротилися трудові ресурси. До війни в селах існувало три колгоспи, які були повністю розграбовані, господарство,майно селян були знищені . погіршилися умови життя. Але відбудова почалася вже на при кінці листопада 1943 року в селах були відновлені дороги. На 10 грудня пройшла реєстрація населення. Організовані дружини, які слідкували за в’їздом та виїздом громадян. Відновив роботу фельдшерський пункт, аптека, (зав. Коваленко Наталія), читальна зала, клуб (зав. Коломієць Іван). Відновила роботу чотирирічна школа

В 1946 році в школі працювало 15 вчителів ( директор Радченко Павло Михайлович, зауч Демченко Андрій Абрамович),4 техпрацівника, секретар, завхоз. Дуже тяжкою була весна 1944 року. Не вистачало посівного матеріалу. Щоб засіяти землю люди добровільно зносили, що у кого було. Люди зносили до колгоспів майно, що встигли приховати від німців, прикладали великих зусиль щоб допомогти Червоній Армії. За героїзм проявлений в розгромі гітлерівців більш як 300 наших односельчан нагороджені орденами і медалями.

Колгоспи ’’12-річчя СРСР’’, ’’Комунар’’, ’’Червоний Прапор’’ в 1953 році об’єдналися в один’’ ім. Молотова’’ а 1958 році в ’’ Україна’’. З’єдналися в одну і дві сільські ради. Два села о’єдналися в один населений пункт. На той час в селі проживало більше двох тисяч людей. В школі навчалося близько 400 дітей. В 1956 заговорило радіо, 1963 з’явилася електрика, 1970 телефон, телевізор. В 1971 році став до ладу консервний завод, збудований на кошти колгоспу. Всі люди працювали в колгоспі, вирощували високі врожаї, розбудовували господарство. В районних зведеннях колгосп стабільно займав перші рядки. Великими керівниками були Володимир Рокицький, на долю якого випали найтяжчі післявоєнні роки. Він відновив господарські будівлі, побудував новий Будинок культури (1958 р). Іван Дмитренко замінив старі корівники на нові цегляні, побудував консервний завод, який поставляв свою продукцію навіть у республіку Комі, мед. Амбулаторію, приміщення пошти. Іван Репа сприяв збагаченню машинно- тракторного парку (одних лише комбайнів було більше 20 ) та збільшено поголів’я худоби. За наполегливу працю багатьох односельців було відзначено урядовими нагородами. Костецька Анастасія та Шуляк Олександр були нагороджені Орденами Леніна.

В 1976 році відкрили нову школу. Просторі класи, спортзал, їдальня, стадіон – все це з’явилося за один рік. Колишній фронтовик Науменко Юхим Лукич закінчивши по війні університет Шевченка , став директором школи (17 років )вчителем історії, був справжнім шкільним хозяїном , який зумів налагодити тісну співпрацю між школою, колгоспом та лісництвом. Діти навчаючись у школі , були справжніми помічниками в полі на точку, в лісі на посадці дерев та при зборі жолудів. І за цю роботу школі перераховувалися кошти на які кожного року діти їздили на екскурсії: Ригу, Ленінград, Волгоград, Москву, Білорусію на Кавказ.

Влітку 1988 році відновила роботу Святопокровська церква.

В центрі села стоїть пам’ятник загиблим воїнам в роки Великої Вітчизняної війни. Було встановлено в 1953 році. Перепоховання солдатів відбулося в 1949 році. Звозили з усього села . Під час війни воїни були поховані в лісі поруч із діючим кладовищем, і в людських садках.

Немає більш важливого завдання, щоб донести до людей, перш за все, до молоді повні і правдиві знання про історію свого народу, його роль у світових суспільних, політичних та економічних процесах, про ціну його національних надбань та тих страшних поразок, що виникали через брак духовної єдності та взаєморозуміння. Треба розбудити пам’ять народу, зміцнити національний фундамент — основу будь-якої держави.Пам’ятаймо наше минуле і разом думаймо про майбутнє.